ІСТОРІЯ СИМВОЛУ СТОЛИЦІ
Золоті ворота – це частково збережена часом будівля, що її було споруджено 1037 року, стоїть на початку вулиці Ярославів Вал, являючи собою унікальну пам’ятку давньоруського оборонного зодчества. Золоті ворота було зведено як головні, парадні ворота міста за наказом великого князя київського Ярослава Мудрого після здобутої ним тут блискучої перемоги над печенігами.
Щодо походження назви воріт існує дві версії. Перша з них пов’язує її зі золотою банею Благовіщенської церкви, що височіла над ними. Друга версія наполягає на аналогії зі Золотими воротами, які вже існували тоді в столиці Візантії – місті Константинополі.
В обидва боки від київських Золотих воріт відходили могутні земляні вали заввишки до 14 метрів і завширшки в нижній частині до 25 метрів, якими Ярослав Мудрий захистив своє нове місто, що в 7 разів перевищувало своєю площею так зване місто Володимира. До системи оборонних валів міста Ярослава, яке межувало з містом Володимира, входили, окрім мурованих Золотих воріт, ще дві, вочевидь, дерев’яні брами, а саме Львівська і Лядська (обидві не збереглися). Первісно Золоті ворота являли собою першокласну військово-інженерну споруду, яка складалася із двох ярусів.
Перший із них — власне ворота завдовжки 25 метрів завширшки 6,4 метра, а другий — майданчик оборонного призначення з невеликою Благовіщенською церквою, яка своїм існуванням стверджувала: «…та радість завжди буде граду тому святим благовіщенням Господнім і молитвами святої Богородиці і Архангела Гавриїла».
Золоті ворота символізували собою політичну незалежність столиці Київської Русі та виконували в житті міста, особливо під час його оборони від нападників, надзвичайно важливу роль. Честь в’їжджати через них до міста надавалася іменитим гостям, видатним полководцям тощо. У бурхливі роки феодальної роздрібненості Русі, під час гострої боротьби князів за Київ, Золоті ворота були серед тих об’єктів, на які спрямовувалися головні сили супротивника. Заволодіти воротами означало опанувати місто.
Але нічого подібного в історії нашого міста не зафіксовано. Навіть завойовники хана Батия не спромоглися цього зробити. Вони увірвалися до Києва 1240 року через менш захищені Лядські ворота (містилися в районі нинішнього майдану Незалежності) і лише після цього зруйнували головну браму міста. Київ надовго втратив своє значення як столиці держави. Так само не виявлено до 1594 року згадок про Золоті ворота. Посилання на них трапляються у пізніших спогадах поляка Е. Лясоти, араба П. Халебського та інших закордонних мандрівників.
Однак, саме через них, напівзруйнованих, в’їжджав 1648 року до нашого міста Богдан Хмельницький після того, як отримав низку перемог над польськими гнобителями, пізніше Золоті ворота намагалися якось полагодити, а 1750 року інженер-підполковник Дебоскет офіційно зафіксував їх невтішний стан – вони стали загрожувати життю тих, хто через них проходив чи проїжджав. На його пропозицію у валах було влаштовано нову браму, а Золоті ворота засипано землею «для схоронності» і про їх існування поступово всі забули.
Під землею Золоті ворота «зберігалися» до 1832 року, коли з благословіння київського митрополита Євгена Болховітінова їх розкопав місцевий археолог К.А. Лохвицький. Залишки колись могутньої споруди являли собою дві паралельні стіни різної довжини та висоти, викладені з природного каменю, граніту, кварциту й шиферу, а також цегли тих часів – плінфи. Між собою вони поєднувалися за допомогою гашеного вапна. Самі стіни одну з одною скріпив залізними поперечками місцевий архітектор Ф.І. Мєхович, а ремонтував їх у 1837-1838 роках архітектор В.І. Беретті.
Може, тоді, а може, раніше з’явився народний переказ, що справжні Золоті ворота слов’янський Самсон – витязь Михайло – переніс на своїх могутніх плечах до якоїсь гори та встановив на її верхів’ї. А їхні залишки у Києві руйнувалися на очах. Ця прикра обставина обговорювалася на засіданнях Київської Міської Думи, яке відбулося 13 березня 1874 року і на якому її гласний (депутат) І.Я. Монахов закликав колег до прийняття термінових заходів. У відповідь думці ухвалили доручити своєму виконавчому органові – Міській управі — організувати збір пожертвувань. Кияни відгукнулися, але зібраних коштів вистачило, схоже, лише на встановлення навколо об’єкта глухої, без жодної хвіртки, огорожі. Усередині воріт утворилася смердюча клоака. На утримання сторожа місто не мало коштів. Небайдужі кияни зауважували, – хай би місцевий поліцмейстер призначив постового з метою спостереження за ворітьми.
А тим часом руйнація історичної пам’ятки від атмосферних впливів не припинялася. 1884 року стурбована Міська управа доручила особливій комісії, створеній із техніків, скласти план заходів по її збереженню. Вочевидь, вона виявилася недієздатною, позаяк вже в травні наступного року Міська Дума створила спеціальну комісію на чолі з гласним К.К. Людевихом, до складу якої було запрошено професора Київського університету В.Б. Антоновича та голову Церковно-археологічного товариства професора Київської духовної академії П.О. Лашкарьова як досвідчених фахівців з археології.
Будівельні роботи виконувалися у вересні-жовтні 1886 року за проєктом, що його склав місцевий архітектор В.М. Ніколаєв. Закріплення стін за допомогою цегли й цементу здійснювалося так, щоб зберегти контури стародавньої споруди. А з метою захисту від атмосферних опадів верх її покрили залізом. Оновлена споруда набула оригінального вигляду.
Проте, час брав своє, і Золоті ворота знову стали потребувати уваги. Отож 1910 року щойно створене тоді Товариство охорони старожитностей і мистецтв доручило особливій комісії оглянути їх. Остання констатувала: попри те, що будівельний статут і сенатські укази зобов’язували місцеву владу утримувати пам’ятки минулого в належному стані та охороняти, Золоті ворота в Києві залишалися бездоглядними. Усередині існувала смердюча клоака, а в південній стіні – нора глибиною до 1 метра, вирита, вочевидь, скарбошукачами, і навколо розкидані дикі камені та цегла. Частина залізного покриття через отримані пошкодження не виконувала захисні функції, чавунна плита з нанесеним на ній текстом повеління імператора Миколи I вся покрилася іржею, частина каменів обвалилася і валялася долі, біля контрфорсів зберігалися кимось складені дрова тощо. Руйнації пам’ятки сприяли своїм корінням і дерева, які росли поруч, і які підлягали ліквідації.
Комісія нагадала міській владі про те, що їх зневажливе ставлення до цієї «єдиної у своєму роді пам’ятки нецерковного будівництва XI століття» викликає обурення з боку освіченої громадськості всієї країни. У своєму зверненні до імператорської археологічної комісії в Петербурзі вона запропонувала накрити Золоті ворота спеціальним дахом. У відповідь Міська управа спромоглася лише виділити 200 рублів для лагодження залізного покриття споруди та відведення від її фундаментів атмосферних вод. А імператорська комісія мала направити влітку 1915 року для обстеження цих фундаментів свого члена – академіка архітектури, статського радника П.П. Покришкіна.
Власний дах над головою Золоті ворота отримали лише у 1982 році. Тоді за проєктом, складеним фахівцями Інституту «Укрпроектреставрація» (головний архітектор проєкту Є.І. Лопушинська) було споруджено павільйон, який своїми контурами покликаний відтворити первісний вигляд цієї унікальної пам’ятки великокняжої доби, і в якому функціонує музей «Золоті ворота».
У 2007 році було завершено черговий етап реставрації величної споруди, при якому було проведено роботи зі відновлення збереженої ще з часів Ярослава Мудрого частин воріт, оновлення зовнішнього вигляду та заміна дерев’яного облицювання. У просторих інтер’єрах відновленої пам’ятки відвідувач може ознайомитися з експозицією музею, що розповідає про історію та архітектуру Золотих воріт, подивитися стародавні стіни проїзду ХІ століття, піднятися сходами до церкви Благовіщення, оглянути зверху Київ.
Золоті ворота продовжують впливати на наше уявлення про розкіш та престиж. Вони стали символом багатства, влади і привілеїв. Незалежно від того, чи йдеться про історичні архітектурні споруди чи про символи уявних світів, золоті ворота залишаються пам'яткою, яка нагадує нам про велич та могутність людської творчості. Сьогодні Золоті ворота - це не тільки невід’ємна історія міста Київ, а ще і популярне туристичне місце, де Ви можете відвідати кафе, ресторани, записатись на курси англійської, чи проїхатись на арендованих самокатах. Бажаємо гарного відпочинку!
